МАЙСТЕРНІСТЬ В УПРАВЛІННІ — це комплекс алгоритмів поведінки суб’єктів управління, який забезпечує високий якісний рівень перебігу управлінського процесу й досягнення його кінцевих наслідків та характеризується оптимальними витратами організаційних ресурсів, які для цього залучаються. Ступінь розвитку М.у. суб’єкт управління може визначати за чотирма основними критеріями відповідно до ключових підходів до управління: процесного, системного, ситуаційного й еволюційного.
Перший критерій («за процесним підходом») полягає в умінні управління визначити 2 основні рівні: управління «за відхиленням» і цільове (або «за слабким сигналом»). Управління «за відхиленням» зазвичай характерне для початкового рівня розвитку навичок свідомого самоуправління (на рівні окремої особистості) й управління робочими групами чи організаціями. Полягає він у тому, що увага суб’єкта управління спрямовується перш за все і в основному на руйнівні явища, які перешкоджають життєдіяльності тієї системи, якою він управляє, і на чинники негативного впливу, які слід терміново знешкоджувати, щоб людина, робоча група або організація не зруйнувалися передчасно, не виконавши своєї місії. Такий алгоритм є життєво необхідним, проте не дає змоги досягти оптимальної продуктивності дій через те, що частина ресурсів спрямовується не на досягнення мети, а на подолання перешкод і відшкодування втрат. Цільове русло діяльності (рисунок) суб’єкта управління відокремлює умовними межами ті складові його поведінки або діяльності робочих груп чи організацій, які для них корисні й поліпшують якість життя, від тих, які завдають їм шкоди, віддаляючи від реалізації життєвої місії. Дії в цільовому руслі відповідають потенціалу індивідуальності робочих груп чи організацій, за межами — суперечать йому, тому людина (робоча група чи організація), витрачаючи енергію на діяльність, що вийшла за межі цільового русла, руйнується через недостатність енергозабезпечення. Зокрема, надмірність функцій виснажує через перевитрати енергії, які не відшкодовуються, а недостатність робить особистість (робочу групу чи організацію) занадто закритою системою з недостатнім інформаційно-енергетичним і матеріальним обміном із довкіллям.
Сам пошук відхилень є невід’ємною функцією контролю, до того ж він спонукає визначати межі цільового русла, які на початку управлінського процесу бувають досить розмитими й невизначеними, і тим самим удосконалювати своє уявлення й про саму мету діяльності, і про шляхи її досягнення. Таким чином будується й вдосконалюється стандарт допустимих відхилень від цільового русла й уточнюються його межі, вихід за які є руйнівним. Поки не встановлена гідна мета життя й адекватні цілі для самореалізації потенціалу індивідуальності (людини, робочої групи чи організації), сам життєвий процес на цьому рівні майстерності для суб’єкта управління, що персонально відповідає за стан системи, якою він управляє, здається суцільним потоком чорно-білих смуг, що складаються з проблем і негараздів, що перемежовуються нетривалими періодами відносного затишшя. Тому для суб’єкта управління важливо одразу ж після повернення до цільового русла підвищувати рівень управлінської майстерності й надалі працювати переважно з позитивними цілями, а не з недоліками (пріоритет психологічного мотиву «спрямованість на успіх» на противагу «уникання невдачі»).
На другому, досконалішому рівні управління, суб’єкт в основному дотримується руху в межах цільового русла, спрямовуючи свою енергію на досягнення комплексу цілей, які поліпшують якість життя системи, якою він управляє. Час від часу йому доводиться коригувати свої дії, проте він робить це в основному не виходячи за межі цільового русла. Рішення про доцільні зміни приймаються внаслідок усвідомлення несприятливих тенденцій, які ще не перетнули порогу шкідливості, або в результаті розвитку нового мотиву діяльності й удосконалення способу майбутніх досягнень. Тому синонімом другого рівня майстерності є ще вислів «управління за слабким сигналом».
Рисунок. Схема побудови стандарту допустимих відхилень від цільового русла діяльності управлінської системи
Другий критерій М.у. — за системним підходом — базується на оцінюванні стану внутрішнього середовища управлінської системи та її стосунків із довкіллям. Наявність гармонії (позитивних емоцій у стосунках), упорядкованості (відповідності позитивним рольовим очікуванням) і партнерської рівноваги (установка на дружбу і співробітництво, рівноправне партнерство) — показники високого рівня М.у. І, навпаки, відсутність гармонії, упорядкованості й виникнення конфліктів, наявність неврівноважених пар партнерів за типом «жертва-агресор» як усередині управлінської системи, так і в стосунках із довкіллям — показники низьких рівнів М.у. й невиконання функцій управління взагалі.
Третій критерій оцінки М.у. — за ситуаційним підходом — підкреслює той факт, що управління є творчим процесом: кожній управлінській ситуації оптимально відповідає лише один унікальний і неповторний комплекс заходів. Незмінними залишаються лише загальні принципи управління. Тому нешаблонний, творчий стиль управління є характеристикою високого рівня М.у.
Четвертий критерій оцінки М.у. — за еволюційним підходом — означає, що високий рівень майстерності управлінського впливу полягає в адекватному підборі й застосуванні оптимальних форм і засобів управління відповідно до рівня зрілості людини, робочої групи чи організації за конкретної управлінської ситуації. Уміння адекватно визначити рівень зрілості веденого (підлеглого) чи робочої групи і потім здійснити етично й доцільно відповідну йому вольову перевагу в межах цільового русла управлінської ситуації є ознакою високої особистісної майстерності лідера формального (керівника) чи неформального.
Найповніше визначити М.у. дає змогу застосування цілісного комплексу оцінних критеріїв.
Толочко В.М., Міщенко І.В. Система основних понять теорії управління: Метод. реком. — Х., 2012; Толочко В.М., Міщенко І.В., Великий Д.В. Управління фармацією: Підруч. — Х., 2004; Управління на рівні окремої особистості: Метод. реком. / В.М. Толочко, І.В. Міщенко, Ю.П. Медведєва та ін. — Х., 2012.